Название: Формалин/Формалін
Автор: Silent Whisper
Фэндом: Hetalia: Axis Powers
Основные персонажи: Украина, Польша.
Рейтинг: G
Жанры: Джен, Мистика
Размер: Драббл, 2 страницы
Кол-во частей: 1
Статус: закончен
Описание:
Она плавает в формалине. Недвижимая, холодная. Абсолютно безразличная. Было бы так интересно взглянуть на лазурно-голубые глаза сквозь призму толщи воды, но они закрыты, гладкие веки совершенно недвижимые, длинные светлые-светлые ресницы не дрожат. Ей давно ничего не снится, не грезится.
Посвящение:
Тим, хто зараз на Майдані в Києві. Тим, хто допомагає їм і підтримує їх.
Публикация на других ресурсах:
Где угодно, но пришлите, пожалуйста, ссылку
Примечания автора:
Фанфик был удален модератором из-за части на украинском.
Формалин в данном фанфике НЕ аллегория "давления со стороны России". Нет его в персонажах? Значит, его и фанфике нет. Польша - не спаситель/освободитель, он - катализатор.
Вдохновление:
Флер - Формалин
Океан Ельзи - Вставай
ФормалинОна плавает в формалине. Недвижимая, холодная. Абсолютно безразличная. Было бы так интересно взглянуть на лазурно-голубые глаза сквозь призму толщи воды, но они закрыты, гладкие веки совершенно недвижимые, длинные светлые-светлые ресницы не дрожат. Ей давно ничего не снится, не грезится.
Кажется, совсем отмерший мозг не реагирует, никакие внешние раздражители не будоражили его. Внутренности увязли в болоте отчаяния, что засасывает всё новое, свежее, перспективное, которое могло бы помочь, дать жизнь. Извечная трясина, что сумела разрастись в благоприятных для неё условиях, недооцененная, уничтожает всё, что может.
Состояние можно было бы назвать летаргическим, если бы не совершенное отсутствие дыхания. Грудная клетка недвижима, губы не крепко, но плотно сжаты. Бледная кожа сливается с белесо-серыми стенами вокруг, приобретая характерный, безнадежно-землистый оттенок. На открытых участках тела, словно сквозь новое, идеально-прозрачное стекло четко прослеживается тонкая сеть вен, ещё больше мистифицируя причудливыми узорами. Между хрупкими ветвями сосудов роскошными вычурными цветами распустились гематомы.
Как покромсанный флаг побежденного, колышутся хаотично и безвольно пряди золотисто-русых волос, что значительно выцвели в мутном белом тумане раствора. Пасма липнут к бескровным впалым щекам, припадают к высокому лбу, кратко касаются словно специально спрятанного подбородка. На шее – крепкий, тугой ободок с кольцом для поводка.
Возможно, в формалине ей даже лучше.
Воровато оглядываясь, к резервуару украдкой подобрался невысокий блондин. Едва бросив пытливый взгляд за тонкое стекло, он тихо ахнул, тут же прикусив нижнюю губу, чтобы никого не привлечь лишним шумом. Неосмысленным жестом, поддавшись минутному импульсу, гость приложил дрожащие ладони к поверхности, тяжело сглатывая отчаяние и растерянность.
Она выглядела фарфоровой куклой сумасшедшего мастера. Из тех представителей богемы, творцов-декадентов, что видели и умели воспроизвести впечатляющую, но и не привлекающую всех, ужасающую красоту. Нет ничего прекрасного в смерти, но её роковой отпечаток будто фиксирует человека в воске, неуловимо корректируя некоторые черты, делая их четче.
Не выдержав зрелища, зеленый глаза влажно заблестели и спрятались за спасительной темнотой закрытых век. Парень судорожно сжал тонкие длинные пальцы в кулак и безотчетно, в порыве жгущей ярости, проехался рукой от ладони до локтя по резервуару слабоватым, но резким ударом. Ненадежное вместилище вздрогнуло, возле равнодушного лица хрупкой, едва заметной паутинкой расползлись поверхностные трещинки. Сквозь почти несуществующую щель внутрь попал глоток воздуха.
Всё: и хаотично рассыпанные волосы, и отблески холодно-ярких ламп в формалине, и нарушитель мертвого покоя, - замерло. Стрелка старых часов на стене, ровно над резервуаром, остановилась, а на письменном столе, заваленном бумагами, чертежами, расчетами, звонко оповестил о времени будильник.
Время проснутся.
Грудная клетка поднялась, бледные потрескавшиеся губы втянули в легкие совсем крошечную, но достаточную для единственного необходимого толчка дозу воздуха. Лазурно-голубые глаза широко распахнулись, впитывая скромную палитру блеклых цветов вокруг. На пробу пошевелив онемевшими пальцами, пробужденная «кукла» надавила на поврежденное место своего импровизированного саркофага. Поддавшись слабым, но решительным рукам, хрупкий резервуар разлетелся на куски, осыпаясь стеклянной крупой по скользкому блестящему полу. Будто море вышло из берегов, выплеснулся формалин, сразу испаряясь под босыми стремительно теплеющими ступнями. Девушка не обращала внимания на мелкие порезы и осколки, что глубоко впились в кожу. Эта боль подвластна терпению.
Внутри от единого вдоха все будто перевернулось, застучало быстро зажженное сердце, тысячи мыслей заполонили мозг, отчаяние захлебнулось верой и энтузиазмом. Вязкое болото иссохло, оставив идеальную почву для новых ростков.
Она стряхнула влажные волосы и широко решительно улыбнулась, позволяя искренности отразится в ярких глазах. Одну неуверенную, дрожащую руку протянула ладони напротив. Вторую же приблизила к своей шее, отвергая помощь со стороны в этом деле.
Она плавала в формалине. Время меняться местами.
В целом, словно ничего и не произошло, резервуаре, одиноко и брошено лежал искромсанный напрочь непригодный для своей роли ошейник.
ФормалінВона плаває в формаліні. Нерухома, холодна. Абсолютно байдужа. Було б так цікаво поглянути на лазурево-блакитні очі через призму водної товщі, але вони закриті, гладкі повіки цілком нерухомі, довгі світлі-світлі вії не тремтять. Їй давно нічого не сниться, не мріється.
Здається, зовсім відмерлий мозок не реагує, ніякі зовнішні подразники не збуджують його. Нутрощі ж зав’язли в багнюці відчаю, що всмоктує все нове, свіже, перспективне, що могло б допомогти, дати життя. Споконвічне болото, яке зуміло розростися в сприятливих для себе умовах, недооцінене, нищить все, що може.
Стан можна було б назвати летаргійним, якби не цілковита відсутність дихання. Грудна клітка нерухома, губи не міцно, але надійно стиснені. Бліда шкіра зливається з біляво-сірими стінами довкола, набуваючи характерного, безнадійно-землистого відтінку. На відкритих ділянках тіла, неначе крізь нове ідеально-прозоре скло чітко простежується тонка мережа вен, ще більш містифікуючи химерними візерунками. Між тендітними пагонами судин розкішними чудернацькими квітами розцвіли гематоми.
Як пошматований стяг переможеного, гойдаються хаотично і безвольно короткі пасма золотисто-русявого волосся, що значно вицвіло в мутному білому тумані розчину. Прядки липнуть до безкровних впалих щік, припадають до високого чола, коротко торкаються неначе навмисно прихованого підборіддя. На шиї – міцний, тугий обідок з кільцем для повідка.
Можливо, у формаліні їй і краще.
Злодійкувато оглядаючись, до резервуару крадькома підібрався невисокий блондин. Ледь кинувши допитливий погляд за тонке скло, він тихо ахнув, відразу ж прикусивши нижню губу, щоб нікого не привабити зайвим шумом. Неусвідомленим жестом, піддавшись хвилинному імпульсові, гість приклав тремтячі долоні до поверхні, тяжко ковтаючи відчай і розгубленість.
Вона виглядала порцеляновою лялькою божевільного майстра. З тих представників богеми, митців-декадентів, що вбачали і вміли відтворити вражаючу, хоча і не приваблюючу всіх, страхітливі красу. Немає нічого прекрасного в смерті, але її фатальний відбиток неначе фіксує людину у воску, невловимо коректуючи деякі риси, роблячи їх чіткішими.
Не витримавши картини, зелені очі волого зблиснули і сховалися за рятівною темрявою прикритих повік. Хлопець судомно стиснув тонкі довгі пальці в кулак і підсвідомо, в пориві пекучої злості, проїхався рукою від долоні до ліктя по резервуару слабкуватим, але різким ударом. Ненадійне вмістилище струсонулося, біля байдужого обличчя тендітною, ледь помітною павутинкою розповзлися поверхневі тріщинки. Крізь майже неіснуючі щілину всередину потрапив ковток повітря.
Все: і хаотично розсипане волосся, і відблиски холодно-яскравих ламп у формаліні, і порушник мертвого спокою, - завмерло. Стрілка старого годинника на стіні, рівно над резервуаром, зупинилась, а на письмовому столі, заваленому паперами, проектами, підрахунками, дзвінко сповістив про час будильник.
Час прокинутися.
Грудна клітка піднялася, бліді потріскані губи коротко втягнули в легені зовсім крихітну, але достатню для єдиного необхідного поштовху, дозу повітря. Лазурево-блакитні очі широко розкрилися, вбираючи скромну палітру бляклих кольорів довкола. На спробу поворушивши занімілими пальцями, пробуджена «лялька» натиснула на пошкоджене місце свого імпровізованого саркофагу. Піддавшись слабким, але рішучим рукам, крихкий резервуар розлетівся на шматки, осипаючись скляною крупою по слизькій блискучій підлозі. Ніби море виступило з берегів, виплеснувся формалін, відразу ж випаровуючись під босими ступнями, що набиралися живими теплом, гарячково червоніючи. Дівчина не звертала уваги на дрібні порізи і уламки, що глибоко впилися в шкіру. Цей біль підвладний терпінню.
Всередині від єдиного подиху неначе все перевернулося, застукало жваво збуджене серце, тисячі думок заполонили мозок, відчай захлинувся потоком нездоланної віри й ентузіазму. В’язке болото підсохло, залишивши ідеальний ґрунт для нових паростків.
Вона стряхнула вологе волосся і широко рішуче посміхнулася, дозволяючи щирості світитися в яскравих очах. Одну непевну, тремтячу руку направила до протягнутої долоні навпроти. Другу ж наблизила до своєї шиї, відмовляючи від чужої допомоги у цій справі.
Вона плавала у формаліні. Час мінятися місцями.
В цілому, неначе й не було нічого, резервуарі, одиноко й покинуто лежав покремсаний вщент, непридатний для свої ролі нашийник.
Автор: Silent Whisper
Фэндом: Hetalia: Axis Powers
Основные персонажи: Украина, Польша.
Рейтинг: G
Жанры: Джен, Мистика
Размер: Драббл, 2 страницы
Кол-во частей: 1
Статус: закончен
Описание:
Она плавает в формалине. Недвижимая, холодная. Абсолютно безразличная. Было бы так интересно взглянуть на лазурно-голубые глаза сквозь призму толщи воды, но они закрыты, гладкие веки совершенно недвижимые, длинные светлые-светлые ресницы не дрожат. Ей давно ничего не снится, не грезится.
Посвящение:
Тим, хто зараз на Майдані в Києві. Тим, хто допомагає їм і підтримує їх.
Публикация на других ресурсах:
Где угодно, но пришлите, пожалуйста, ссылку
Примечания автора:
Фанфик был удален модератором из-за части на украинском.
Формалин в данном фанфике НЕ аллегория "давления со стороны России". Нет его в персонажах? Значит, его и фанфике нет. Польша - не спаситель/освободитель, он - катализатор.
Вдохновление:
Флер - Формалин
Океан Ельзи - Вставай
ФормалинОна плавает в формалине. Недвижимая, холодная. Абсолютно безразличная. Было бы так интересно взглянуть на лазурно-голубые глаза сквозь призму толщи воды, но они закрыты, гладкие веки совершенно недвижимые, длинные светлые-светлые ресницы не дрожат. Ей давно ничего не снится, не грезится.
Кажется, совсем отмерший мозг не реагирует, никакие внешние раздражители не будоражили его. Внутренности увязли в болоте отчаяния, что засасывает всё новое, свежее, перспективное, которое могло бы помочь, дать жизнь. Извечная трясина, что сумела разрастись в благоприятных для неё условиях, недооцененная, уничтожает всё, что может.
Состояние можно было бы назвать летаргическим, если бы не совершенное отсутствие дыхания. Грудная клетка недвижима, губы не крепко, но плотно сжаты. Бледная кожа сливается с белесо-серыми стенами вокруг, приобретая характерный, безнадежно-землистый оттенок. На открытых участках тела, словно сквозь новое, идеально-прозрачное стекло четко прослеживается тонкая сеть вен, ещё больше мистифицируя причудливыми узорами. Между хрупкими ветвями сосудов роскошными вычурными цветами распустились гематомы.
Как покромсанный флаг побежденного, колышутся хаотично и безвольно пряди золотисто-русых волос, что значительно выцвели в мутном белом тумане раствора. Пасма липнут к бескровным впалым щекам, припадают к высокому лбу, кратко касаются словно специально спрятанного подбородка. На шее – крепкий, тугой ободок с кольцом для поводка.
Возможно, в формалине ей даже лучше.
Воровато оглядываясь, к резервуару украдкой подобрался невысокий блондин. Едва бросив пытливый взгляд за тонкое стекло, он тихо ахнул, тут же прикусив нижнюю губу, чтобы никого не привлечь лишним шумом. Неосмысленным жестом, поддавшись минутному импульсу, гость приложил дрожащие ладони к поверхности, тяжело сглатывая отчаяние и растерянность.
Она выглядела фарфоровой куклой сумасшедшего мастера. Из тех представителей богемы, творцов-декадентов, что видели и умели воспроизвести впечатляющую, но и не привлекающую всех, ужасающую красоту. Нет ничего прекрасного в смерти, но её роковой отпечаток будто фиксирует человека в воске, неуловимо корректируя некоторые черты, делая их четче.
Не выдержав зрелища, зеленый глаза влажно заблестели и спрятались за спасительной темнотой закрытых век. Парень судорожно сжал тонкие длинные пальцы в кулак и безотчетно, в порыве жгущей ярости, проехался рукой от ладони до локтя по резервуару слабоватым, но резким ударом. Ненадежное вместилище вздрогнуло, возле равнодушного лица хрупкой, едва заметной паутинкой расползлись поверхностные трещинки. Сквозь почти несуществующую щель внутрь попал глоток воздуха.
Всё: и хаотично рассыпанные волосы, и отблески холодно-ярких ламп в формалине, и нарушитель мертвого покоя, - замерло. Стрелка старых часов на стене, ровно над резервуаром, остановилась, а на письменном столе, заваленном бумагами, чертежами, расчетами, звонко оповестил о времени будильник.
Время проснутся.
Грудная клетка поднялась, бледные потрескавшиеся губы втянули в легкие совсем крошечную, но достаточную для единственного необходимого толчка дозу воздуха. Лазурно-голубые глаза широко распахнулись, впитывая скромную палитру блеклых цветов вокруг. На пробу пошевелив онемевшими пальцами, пробужденная «кукла» надавила на поврежденное место своего импровизированного саркофага. Поддавшись слабым, но решительным рукам, хрупкий резервуар разлетелся на куски, осыпаясь стеклянной крупой по скользкому блестящему полу. Будто море вышло из берегов, выплеснулся формалин, сразу испаряясь под босыми стремительно теплеющими ступнями. Девушка не обращала внимания на мелкие порезы и осколки, что глубоко впились в кожу. Эта боль подвластна терпению.
Внутри от единого вдоха все будто перевернулось, застучало быстро зажженное сердце, тысячи мыслей заполонили мозг, отчаяние захлебнулось верой и энтузиазмом. Вязкое болото иссохло, оставив идеальную почву для новых ростков.
Она стряхнула влажные волосы и широко решительно улыбнулась, позволяя искренности отразится в ярких глазах. Одну неуверенную, дрожащую руку протянула ладони напротив. Вторую же приблизила к своей шее, отвергая помощь со стороны в этом деле.
Она плавала в формалине. Время меняться местами.
В целом, словно ничего и не произошло, резервуаре, одиноко и брошено лежал искромсанный напрочь непригодный для своей роли ошейник.
ФормалінВона плаває в формаліні. Нерухома, холодна. Абсолютно байдужа. Було б так цікаво поглянути на лазурево-блакитні очі через призму водної товщі, але вони закриті, гладкі повіки цілком нерухомі, довгі світлі-світлі вії не тремтять. Їй давно нічого не сниться, не мріється.
Здається, зовсім відмерлий мозок не реагує, ніякі зовнішні подразники не збуджують його. Нутрощі ж зав’язли в багнюці відчаю, що всмоктує все нове, свіже, перспективне, що могло б допомогти, дати життя. Споконвічне болото, яке зуміло розростися в сприятливих для себе умовах, недооцінене, нищить все, що може.
Стан можна було б назвати летаргійним, якби не цілковита відсутність дихання. Грудна клітка нерухома, губи не міцно, але надійно стиснені. Бліда шкіра зливається з біляво-сірими стінами довкола, набуваючи характерного, безнадійно-землистого відтінку. На відкритих ділянках тіла, неначе крізь нове ідеально-прозоре скло чітко простежується тонка мережа вен, ще більш містифікуючи химерними візерунками. Між тендітними пагонами судин розкішними чудернацькими квітами розцвіли гематоми.
Як пошматований стяг переможеного, гойдаються хаотично і безвольно короткі пасма золотисто-русявого волосся, що значно вицвіло в мутному білому тумані розчину. Прядки липнуть до безкровних впалих щік, припадають до високого чола, коротко торкаються неначе навмисно прихованого підборіддя. На шиї – міцний, тугий обідок з кільцем для повідка.
Можливо, у формаліні їй і краще.
Злодійкувато оглядаючись, до резервуару крадькома підібрався невисокий блондин. Ледь кинувши допитливий погляд за тонке скло, він тихо ахнув, відразу ж прикусивши нижню губу, щоб нікого не привабити зайвим шумом. Неусвідомленим жестом, піддавшись хвилинному імпульсові, гість приклав тремтячі долоні до поверхні, тяжко ковтаючи відчай і розгубленість.
Вона виглядала порцеляновою лялькою божевільного майстра. З тих представників богеми, митців-декадентів, що вбачали і вміли відтворити вражаючу, хоча і не приваблюючу всіх, страхітливі красу. Немає нічого прекрасного в смерті, але її фатальний відбиток неначе фіксує людину у воску, невловимо коректуючи деякі риси, роблячи їх чіткішими.
Не витримавши картини, зелені очі волого зблиснули і сховалися за рятівною темрявою прикритих повік. Хлопець судомно стиснув тонкі довгі пальці в кулак і підсвідомо, в пориві пекучої злості, проїхався рукою від долоні до ліктя по резервуару слабкуватим, але різким ударом. Ненадійне вмістилище струсонулося, біля байдужого обличчя тендітною, ледь помітною павутинкою розповзлися поверхневі тріщинки. Крізь майже неіснуючі щілину всередину потрапив ковток повітря.
Все: і хаотично розсипане волосся, і відблиски холодно-яскравих ламп у формаліні, і порушник мертвого спокою, - завмерло. Стрілка старого годинника на стіні, рівно над резервуаром, зупинилась, а на письмовому столі, заваленому паперами, проектами, підрахунками, дзвінко сповістив про час будильник.
Час прокинутися.
Грудна клітка піднялася, бліді потріскані губи коротко втягнули в легені зовсім крихітну, але достатню для єдиного необхідного поштовху, дозу повітря. Лазурево-блакитні очі широко розкрилися, вбираючи скромну палітру бляклих кольорів довкола. На спробу поворушивши занімілими пальцями, пробуджена «лялька» натиснула на пошкоджене місце свого імпровізованого саркофагу. Піддавшись слабким, але рішучим рукам, крихкий резервуар розлетівся на шматки, осипаючись скляною крупою по слизькій блискучій підлозі. Ніби море виступило з берегів, виплеснувся формалін, відразу ж випаровуючись під босими ступнями, що набиралися живими теплом, гарячково червоніючи. Дівчина не звертала уваги на дрібні порізи і уламки, що глибоко впилися в шкіру. Цей біль підвладний терпінню.
Всередині від єдиного подиху неначе все перевернулося, застукало жваво збуджене серце, тисячі думок заполонили мозок, відчай захлинувся потоком нездоланної віри й ентузіазму. В’язке болото підсохло, залишивши ідеальний ґрунт для нових паростків.
Вона стряхнула вологе волосся і широко рішуче посміхнулася, дозволяючи щирості світитися в яскравих очах. Одну непевну, тремтячу руку направила до протягнутої долоні навпроти. Другу ж наблизила до своєї шиї, відмовляючи від чужої допомоги у цій справі.
Вона плавала у формаліні. Час мінятися місцями.
В цілому, неначе й не було нічого, резервуарі, одиноко й покинуто лежав покремсаний вщент, непридатний для свої ролі нашийник.
@темы: [Аниме],[Аxis Powers Hetalia],[Фанфик],[Украина], [Политическое помешательство], [Українською], Патріотизм крізь всі щілини]