Ух, не думала, що колись наступить такий момент, коли мені просто перестане вистачати цензурних слів. Ні одна з пристойних фраз просто не здатна показати всю мою злість, образу. Як, ну, як же так можна, шановні?! Ох, взяла б і у...вибачте, я дівчинка ввічлива, не буду. Хоча все ж мої думки можна вирізати повністю, надто багато в них такого, що багатьом чути було б просто неприємно з естетичної точки зору. Ну, Бог з ним, спробую висловити весь той негатив, що лізе з мене, простими словами, хоча буде надзвичайно важко.
Перше і, напевно, найголовніше, що я хочу сказати, і що для мене має невимовне, неоціненне значення - наші грали. Наші дійсно грали у футбол, красивий, технічний, живий та активний футбол. Доки не змінився рахунок, на моєму обличчі була, дещо знервована від хвилювання, звичайно, але посмішка. На нашу збірну було просто приємно дивитися, така брала гордість, що і висловити її важко. До того ж, що теж дуже важливо, грали ВСІ. От абсолютно всі. Хтось менше, хтось більше, хтось гостріше і небезпечніше для суперника, хтось спокійніше, повільніше, більш виважено. Але я чула сьогодні всі прізвища з вуст коментатора, і не дарма. Особливо, звичайно, відмітити варто Ярмоленка, Коноплянку, Девіча, Гармаша. Вони були на висоті. Можливо, били дещо не точно, можливо, десь по-дурному втрачали м'яч. Але, в загальному, як хлопці грали, як грали! Дивитися любо, віра з'являється, що таки росте покоління нових футболістів, з яких можна зліпити гідну команду. Відзначилися у деяких моментах Гусєв, Хачеріді, Селін. Шевченка немає у чому винити, я взагалі була здивована, коли він вийшов на поле. Він геніальний футболіст, але травми, особливо ніг, не дадуть зіграти у повну силу навіть майстру. Йому подяка за мужність та героїзм, адже навіть з хворим коліном він наважився вийти на поле та допомогти команді.
Перший тайм пройшов неймовірно, на підйомі, віра у перемогу була майже непохитна, така п'янка, що ледь не запаморочилася голова. І тут, ніби облили холодною водою - ГОЛ. Як вирок. Я навіть не відразу зрозуміла, що трапилося. Футболісти зупинилися, трибуни, як видалося при перегляді по телевізору, просто мовчать. І тут звучить сповнений гіркоти, якогось розпачливого подиву, голос коментатора - англійці забили. На повторі я таки помітила цей гол, і стало ще бридкіше. Така жорстока доля спіткала команду. Так, там помилилися, певно, всі. Ярмоленко дав себе обіграти, Селін дещо безглуздо пропустив м'яч між ногами, а П'ятов, впустивши м'яч, не впіймав його, чим спритно скористався Вейн Руні. Цей епізод був нічим більшим, як суцільною помилкою нашої збірної, гол не мав ефектності і ніякої честі збірній-супротивнику не приніс. Вони просто вдало скористалися моментом, знайшли шпарину. Ну, у цьому їх винити не можна, у футболі поняття удачі теж не останнє, та й гол був смішний, але чесний. Чимось він мені нагадав третій гол англійців у матчі зі шведами. Такий же жорстокий, безглуздий і прикрий. До болі прикрий. Але, на мій погляд, винити П'ятова потрібно у останню чергу. Так, він припустився помилки. Так, він повинен був зреагувати і спіймати м'яч ще за першої атаки по воротах. Але, по-перше, основна помилка цього епізоду - помилка захисту, голкіпер зробив все, що міг. А по-друге, Андрій вже стільки разів рятував наші ворота за ці напружені три матчі зі Швецією, Францією та Англією, що його винити просто язик не повертається. Він відіграв гідно, надійно.
Другий епізод, який і викликав стільки розпачу, відчаю, перемішаних з неймовірною злістю, що й не передати. Гол Марко Девіча БУВ. Якби він не вдався, якби Девіч не забив, але гол мав місце, м'яч повністю залетів у ворота. Найкраще це було видно на повторі - там все, як на долоні. Я все, ніколи не маючи зустрічі з цією людиною, ненавиджу цього угорського арбітра. В Інтернеті вже йому дали гарне прізвисько, яке навіть на декілька хвили з'явилося у Вікіпедії, - Лондонська ш*л*ю*х*а, більшого він не заслуговує. Якщо ти вже припустився помилки, припустимо, не побачив (та як там можна не побачити, трясця твоїй матері?!), то, подивившись повтор, визнай помилку, зарахуй гол! Це була всього 62 хвилина, весь другий тайм попереду! Рівний рахунок приніс би піднесення, натхнення на нові атаки, які могли закінчитися успішно, адже наша збірна, яким би не було завершення матчу, грала краще! Безсумнівно краще - контроль м'яча, гострі та небезпечні моменти, навіть технічність, що зазвичай не на висоті у наших хлопців. Вони грали, не побоюся таких гучних та пафосних слів, шикарно. Це був справжній футбол європейського класу.
Не дивлячись на такий вирок, який спіткав нас, коли ми були так близько до свого маленького тріумфу - виходу у плей-офф, я хочу подякувати нашій збірній. Не знаю, як їх зустріли фанати та вболівальники після матчу, але я їм вдячна і за них дійсно горда. Ми пішли з програшем, але з твердим усвідомленням своєї безсумнівної переваги у цьому поєдинку. Ніяка некомпетентність арбітра не зіпсує те неповторне, дещо гірке, але неосяжне відчуття піднесення, захвату. Для мене наша збірна у цьому матчі перемогла. Дякую вам, хлопці! Ви - найкращі!
Перше і, напевно, найголовніше, що я хочу сказати, і що для мене має невимовне, неоціненне значення - наші грали. Наші дійсно грали у футбол, красивий, технічний, живий та активний футбол. Доки не змінився рахунок, на моєму обличчі була, дещо знервована від хвилювання, звичайно, але посмішка. На нашу збірну було просто приємно дивитися, така брала гордість, що і висловити її важко. До того ж, що теж дуже важливо, грали ВСІ. От абсолютно всі. Хтось менше, хтось більше, хтось гостріше і небезпечніше для суперника, хтось спокійніше, повільніше, більш виважено. Але я чула сьогодні всі прізвища з вуст коментатора, і не дарма. Особливо, звичайно, відмітити варто Ярмоленка, Коноплянку, Девіча, Гармаша. Вони були на висоті. Можливо, били дещо не точно, можливо, десь по-дурному втрачали м'яч. Але, в загальному, як хлопці грали, як грали! Дивитися любо, віра з'являється, що таки росте покоління нових футболістів, з яких можна зліпити гідну команду. Відзначилися у деяких моментах Гусєв, Хачеріді, Селін. Шевченка немає у чому винити, я взагалі була здивована, коли він вийшов на поле. Він геніальний футболіст, але травми, особливо ніг, не дадуть зіграти у повну силу навіть майстру. Йому подяка за мужність та героїзм, адже навіть з хворим коліном він наважився вийти на поле та допомогти команді.
Перший тайм пройшов неймовірно, на підйомі, віра у перемогу була майже непохитна, така п'янка, що ледь не запаморочилася голова. І тут, ніби облили холодною водою - ГОЛ. Як вирок. Я навіть не відразу зрозуміла, що трапилося. Футболісти зупинилися, трибуни, як видалося при перегляді по телевізору, просто мовчать. І тут звучить сповнений гіркоти, якогось розпачливого подиву, голос коментатора - англійці забили. На повторі я таки помітила цей гол, і стало ще бридкіше. Така жорстока доля спіткала команду. Так, там помилилися, певно, всі. Ярмоленко дав себе обіграти, Селін дещо безглуздо пропустив м'яч між ногами, а П'ятов, впустивши м'яч, не впіймав його, чим спритно скористався Вейн Руні. Цей епізод був нічим більшим, як суцільною помилкою нашої збірної, гол не мав ефектності і ніякої честі збірній-супротивнику не приніс. Вони просто вдало скористалися моментом, знайшли шпарину. Ну, у цьому їх винити не можна, у футболі поняття удачі теж не останнє, та й гол був смішний, але чесний. Чимось він мені нагадав третій гол англійців у матчі зі шведами. Такий же жорстокий, безглуздий і прикрий. До болі прикрий. Але, на мій погляд, винити П'ятова потрібно у останню чергу. Так, він припустився помилки. Так, він повинен був зреагувати і спіймати м'яч ще за першої атаки по воротах. Але, по-перше, основна помилка цього епізоду - помилка захисту, голкіпер зробив все, що міг. А по-друге, Андрій вже стільки разів рятував наші ворота за ці напружені три матчі зі Швецією, Францією та Англією, що його винити просто язик не повертається. Він відіграв гідно, надійно.
Другий епізод, який і викликав стільки розпачу, відчаю, перемішаних з неймовірною злістю, що й не передати. Гол Марко Девіча БУВ. Якби він не вдався, якби Девіч не забив, але гол мав місце, м'яч повністю залетів у ворота. Найкраще це було видно на повторі - там все, як на долоні. Я все, ніколи не маючи зустрічі з цією людиною, ненавиджу цього угорського арбітра. В Інтернеті вже йому дали гарне прізвисько, яке навіть на декілька хвили з'явилося у Вікіпедії, - Лондонська ш*л*ю*х*а, більшого він не заслуговує. Якщо ти вже припустився помилки, припустимо, не побачив (та як там можна не побачити, трясця твоїй матері?!), то, подивившись повтор, визнай помилку, зарахуй гол! Це була всього 62 хвилина, весь другий тайм попереду! Рівний рахунок приніс би піднесення, натхнення на нові атаки, які могли закінчитися успішно, адже наша збірна, яким би не було завершення матчу, грала краще! Безсумнівно краще - контроль м'яча, гострі та небезпечні моменти, навіть технічність, що зазвичай не на висоті у наших хлопців. Вони грали, не побоюся таких гучних та пафосних слів, шикарно. Це був справжній футбол європейського класу.
Не дивлячись на такий вирок, який спіткав нас, коли ми були так близько до свого маленького тріумфу - виходу у плей-офф, я хочу подякувати нашій збірній. Не знаю, як їх зустріли фанати та вболівальники після матчу, але я їм вдячна і за них дійсно горда. Ми пішли з програшем, але з твердим усвідомленням своєї безсумнівної переваги у цьому поєдинку. Ніяка некомпетентність арбітра не зіпсує те неповторне, дещо гірке, але неосяжне відчуття піднесення, захвату. Для мене наша збірна у цьому матчі перемогла. Дякую вам, хлопці! Ви - найкращі!